Реферат на тему: "Ідея національного рідномовного виховання І.Огієнка"

План

Вступ……………………………………………………………………2

1. Педагогічні ідеї Івана Огієнка в контексті національного виховання……..4 

2. Ідея національного виховання дітей І. Огієнка…….…......10

3. Ідея національного рідномовного виховання І. Огієнка...16

 

4. Впровадження ідей концепції рідномовних обов’язків Івана Огієнка в сферу освіти, навчання і виховання.........................17

І. Теоретико-методологічні основи концепції рідномовних обов’язків Івана Огієнка. .........................................................................................................................20

ІІ. Реалії виділення науки Івана Огієнка про рідномовні обов’язки вокрему галузь педагогічної науки............................................................................................23

Висновок................................................................................................26

Список використаної літератури......................................................27

 

Вступ

Нині, в давно очікувану добу духовного й національного відродження, ми маємо все більше можливостей неупереджено й розважливо поміркувати над багатьма сторінками нашої драматичної історії, власноручно стерти фальшивий глянець, здавалося б, назавжди покладений на ці сторінки тоталітарною системою. Багато з них нам ще не раз доведеться перечитувати, переосмислювати заново, ретельно відбираючи зерна правди, історичної справедливості й істинної науковості від рясної полови всіляких вигадок, перекручень, огульних звинувачень, замішаних на ідеологічній заангажованості, політичних спекуляціях та антинаукових теоріях.

Осібно викарбувані на таких сторінках немало імен кращих синів і дочок українського народу, зокрема діячів науки, культури, освіти, які, незважаючи на тяжкі випробування долі, весь свій талант, зусилля, а нерідко й життя, віддавали на вівтар боротьби за одвічну мрію — здобуття своєї державності. Та замість заслуженого пошанування й доброї пам’яті нащадків імена цих людей багато десятиліть у нас або свідомо замовчувалися, або були позначені ганебним тавром запроданців, відщепенців, зрадників інтересів народу. Серед таких постатей, реабілітованих історією, але ще глибинно не пізнаних в Україні — й ім’я Івана Івановича Огієнка.

Сучасники називали його людиною енциклопедичних знань, праці й обов’язку. І це не випадково. Адже свій природжений хист ученого, педагога, державного, громадського, церковного і культурного діяча він однаковою мірою успішно застосовував і як мовознавець та літературознавець, і як редактор та видавець, і як перекладач та поет, і як ректор та міністр, і як православний митрополит та історик української церкви. Важко сказати, в якій із названих сфер діяльності І. Огіенко залишив найпомітніший слід. Одне беззаперечне: він чесно і сповна служив українській справі, до останніх днів свого довгого й важкого життя не полишав сподвижницької діяльності на ниві відродження нації, в захисті, а згодом в утвердженні та розвитку рідної мови, культури в цілому. Переконує в цьому хоча б той факт, що бібліографія наукових, публіцистичних та художніх праць ученого, за неповними даними, складає понад тисячу одиниць.

  

1. Педагогічні ідеї Івана Огієнка в контексті національного виховання

 

   Сьогодні, коли Україна виборола свою незалежність, відроджується історична пам’ять народу, культура, мова, а відповідно відроджується національна система виховання. Лише правильно організована, вона може найближчим часом сформувати повноцінну, цілісну, національно свідому особистість громадянина України, суверенну індивідуальність, яка має свою громадянську й особисту гідність, совість і честь. Це особистість громадянина з характерним для України національним складом мислення, психікою, національним характером, світоглядом, готова до розбудови і захисту Батьківщини.

Формування такої особистості вимагає особливої уваги до процесу підготовки майбутніх класних керівників, покликаних здійснювати мету національного виховання, яка визначена в Концепції виховання дітей та молоді у національній системі освіти (1996р.) і Національній доктрині розвитку освіти України у XXI столітті (2001р.). Так, у Національній доктрині головна мета освіти в Україні на сучасному етапі визначається як виховання патріотів України; духовний, фізичний та інтелектуальний розвиток кожної особистості; підготовка національно свідомих, високоосвічених і кваліфікованих спеціалістів; виховання поваги до прав і свобод людини, готовності вести здоровий спосіб життя .

Досягнення мети національного виховання вимагає від класних керівників знань, теорії і методики національного виховання. На жаль, у радянські часи система національного виховання була в занепаді, хоча окремі погляди та практичний досвід існували. Тому так важливо сьогодні глибоко вивчати та узагальнювати творчу спадщину видатних діячів минулого, які творили, зберігали і втілювали у життя ідеї українського національного виховання. Серед них ім’я доктора філософії, видатного ученого мовознавця, основоположника "Науки про рідномовні обов’язки", першого ректора українського державного університету в Кам’янці-Подільському, міністра освіти й мистецтва, культів віровизнань, головноуповноваженого уряду УНР, редактора і видавця еміграційних україномовних часописів "Наша культура", "Рідна мова", "Віра й культура", "Слово істини", публіциста, ректора духовної академії у Холмі та Вінніпегу, професора, автора десятків підручників, посібників, таблиць для навчання рідної мови, засновника української Патрології, Первоієрарха української греко-православної церкви в Канаді, перекладача українською мовою Біблії, дійсного члена Української вільної академії наук, Британського й закордонного Біблійного товариства в Лондоні – Івана Івановича Огієнка (митрополита Іларіона) (1882-1972 рр.).

   Аналізуючи творчу спадщину І.І.Огієнка, можна зробити висновок: вона винятково актуальна в умовах становлення незалежної України. До широкого кола його наукових інтересів входили проблеми відродження і становлення вітчизняної педагогіки, національної школи і системи національного виховання. Педагогічні погляди І.І.Огієнка щодо проблеми національного виховання стосуються, як показало наше дослідження, чотирьох аспектів:

   - принципів виховання;

   - змісту виховного процесу;

   - суб’єктів виховного впливу;

   - засобів виховання.

   Пріоритетну роль у вихованні підростаючого покоління він відводив реалізації принципів народності, культуровідповідності, природовідповідності та гуманізації виховання. Сьогодні ці принципи займають першочергове місце в системі національного виховання.

   І.І.Огієнко стверджував, що у школі весь навчально-виховний процес повинен будуватися так, щоб учень проймався українським патріотизмом, національною свідомістю і світоглядом. Найважливішим фактором виховання підростаючих поколінь учений вважав виховання рідною мовою, що є джерелом національного духу, культури. Мова, за твердженням педагога, нерозривно пов’язана з народом та його історією: "Рідна мова – то найголовніший наріжний камінь існування народу як окремої нації: без окремої мови нема самостійного народу, бо рідна мова – то основа нашої історії, як душа цього народу".

   Велику увагу І.І. Огієнко приділяв питанню творення української культури. "Сила народу – в силі його культури", – наголошував він. Учений намагався довести важливість духовної культури в житті кожного народу, зокрема, українського. Виховувати у дітей змалку національну духовну культуру – завдання кожного учителя .

   Проповіді І.І.Огієнка сповнені настановами щодо дбайливого ставлення до своєї землі. "Рідна земля– це одне з найкращого і наймилішого, що тільки має кожна людина і кожен народ." Митрополит Іларіон заповідав кожній людині шанувати і берегти рідну землю продовж усього життя.

   І.І.Огієнко надавав великого значення вихованню дітей національними звичаями та обрядами. "Наші рідні звичаї, в яких ми виростали і виховувались довгими віками, мають велике значення, бо це ж вони – основа нашої культури, це та підвалина, на якій стоїть наш народ як окрема нація" .

   Педагогіка вченого ґрунтується на глибокому розумінні природи дитини, сутності пізнавальних процесів, а також на особистій зацікавленості в позитивному розв’язанні питань навчально-виховного процесу в національній школі.

   Важливу роль у вихованні І.І. Огієнко надавав принципу гуманізації виховання, у відповідності з яким людина визнається найвищою цінністю та досконалістю природи, а її добробут і розвиток творчого потенціалу є важливим критерієм успішності та результативності системи виховання. Насьогодні ці ідеї втілені в державних документах. Зокрема, в Національній доктрині розвитку освіти України передбачається створення всіх умов для того, "…щоб кожна дитина виховувалась, розвивалась і навчалась у заданому її природою генетичному полі без штучних, які часто створюються самою освітньою системою, перешкод і досягала відповідного до своїх здібностей і бажань рівня освіченості і професійної підготовки". Принцип гуманістичної спрямованості виховання особистості в розумінні І.І. Огієнка передбачає також поєднання педагогічної творчості з ініціативністю та самодіяльністю вихованців, корекцією стилю взаємовідносин із ними, неприпустимість приниження людської гідності.

   У тісному зв’язку з повагою до особистості Іван Іванович Огієнко розглядає гуманістичну вимогу опори на позитивне, сутність якої полягає в тому, щоб віднайти в кожній дитині сильні сторони і стимулювати їхній розвиток.

   Основний зміст виховного процесу вчений вбачав у прищепленні любові до свого народу, народної творчості, рідної мови і церкви. І.І.Огієнко давав доступне тлумачення понять "добро" і "зло", "сумління", "совість" і т.п. Заповідями звучали його настанови: "Не роби брату своєму, чого не хочеш собі", "Вартніша проста людина з розвиненою совістю, аніж інтелігент без совісті", "Бог – це совість у людині", "Совість – сторож вчинків людини", "Не спокушайте сумління інших", "Зрозуміти – то простити". Він стверджував, що світ щасливий тоді, коли багато добра, і нещасний при перевазі зла. Відділити добро від зла може тільки сумління, тому що воно, за переконанням професора, є центром внутрішнього морального світу людини.

   Суто виховного значення набули твердження І.І. Огієнка про важливість прояву милосердя до оточуючих. Якщо з дитячих років навчати людину допомагати слабшим, скривдженим, підтримувати друзів у гарних починаннях, то виросте гідний всього найкращого громадянин.

   Професор наголошував на великому виховному змісті народного календаря – системи дат, свят, традицій і т.п., які визнані і постійно відзначаються народом. Свята, фольклорно-календарні традиції, звичаї українців вказують на їхній високий культурний рівень, ступінь талановитості, глибокий гуманістичний потенціал.

   Українці, вважав учений, мають багатющу спадщину національного мистецтва. Народна творчість виявляє у дітей потяг до прекрасного, породжує бажання розвивати традиційні форми мистецтва. Дівчатка і хлопчики шліфують свої таланти, вчаться комбінувати фарби, малюнки, сприймати відповідні звуки, мелодії, отримувати задоволення від цього.

   До цінних джерел національного виховання вчений відносив фольклор. Виховання фольклором впливає на світосприйняття, правильне розуміння учнями багатьох природних явищ і зародження потреби змінювати життя на краще.

   Отже, єдність загальнолюдських та національних цінностей педагог визнавав могутнім чинником, який об’єднує людей.

   І.І.Огієнко розглядав питання виховання підростаючого покоління як єдиний комплекс цілеспрямованих дій суб’єктів виховного впливу: сім’ї, школи, позашкільних закладів, у тому числі церкви.

   Провідну роль у формуванні особистості педагог відводив родині. Він вважав, що разом з рідною мовою батька і матері дитина сприймає українські звичаї, пісні, приказки, віру і т.п. "Чого батько і мати навчать у родині, з тим і в світ піде дитина" І.І. Огієнко постійно підкреслював: великий вплив на дитину має материнська та батьківська любов. Вивчення спадщини видатного педагога дозволило нам виділити ряд порад, які на нашу думку, допоможуть правильно організувати виховний процес у сучасних сім’ях:

   - дотримуватись своїх рідних українських звичаїв, зокрема календарного циклу;

   - спілкуватися з дітьми рідною мовою;

   - "від колиски" співати їм українські пісні і т.д.

   Педагог вважав, що у вихованні дітей учителі та батьки повинні виступати як партнери, постійно доповнювати і підтримувати один одного.

   Цінним є досвід І.І.Огієнка в плані шкільного виховання. У своїй практиці він спирався на попередні знання, вміння дітей, враховуючи ступінь володіння рідною мовою, розуміння фактів історії батьківщини, вміння читати вірші національних авторів і т.п.

   Вчений надавав велкого значення вихованню поза школою. Він бачив такі шляхи рідномовного виховання в позашкільний час: курси для дітей (народу) різного віку; цілеспрямована діяльність таких товариств, як "Просвіта"; всебічна підтримка "Гуртків плекання рідної мови" тощо. Практичні поради І.І.Огієнка заслуговують на увагу педагогів сучасних позашкільних закладів таких, як станції юннатів, осередки дитячих і молодіжних організацій, які працюють на основі козацьких традицій та ін.

   Як ієрарх церкви, Іван Іванович Огієнко надавав церкві великого значення у позашкільній виховній роботі, вважав, що вона формує основу духовного життя, тому потребує особливого ставлення до себе.

   Будучи вірним сином свого народу, І.І.Огієнко захоплювався народною виховною мудрістю, всебічно і глибоко її досліджував. Він був переконаний у тому, що рідна мова, історія, народне мистецтво, народні ігри, інші національні традиції, звичаї і обряди як основні засоби етнопедагогіки мають надзвичайно важливе значення у навчанні і вихованні дітей. Засоби народної педагогіки втілюють у собі національну свідомість, духовність, вони є основою формування особистості.

   Головну роль у впровадженні національної системи виховання в школу І.І. Огієнко відводив педагогам-вихователям. Тому він дбав про формування національно свідомих кадрів. Він розробив план реорганізації та переведення на державне утримання народних педагогічних семінарій та інститутів, турбувався перед урядом УНР про збільшення державного асигнування на влаштування бібліотек педагогічних закладів, велику увагу приділяв українізації навчального процесу.

   Отже, сьогодні, в час розбудови української держави й утвердження національної школи, зростає значення порад Великого Українця щодо вдосконалення національного виховання підростаючих поколінь. Успіх виховного процесу на сучасному етапі залежить від того, наскільки добре підготовлені педагоги, зокрема класні керівники, до виховної роботи: наскільки глибоко усвідомили національну свою приналежність, вникли в суть принципів, змісту, шляхів, засобів виховання, закарбували в пам’яті попередній досвід своїх предків.

  

2. Ідея національного виховання дітей І. Огієнка

Досить часто, з’ясовуючи актуальність тієї чи іншої освітньої проблеми, ми звертаємося до досліджень зарубіжних учених, безпідставно забуваючи про величезну вітчизняну наукову скарбницю. Доречно згадати про деякі аспекти виховання дітей дошкільного віку на сучасному етапі і простежити, як воно трактувалося видатним українським мислителем Іваном Огієнком на початку_ХХ_ст.

І.Огієнко дав настанови, як треба здійснювати національне виховання підростаючого покоління: прищеплювати любов до свого народу, народної творчості, рідної мови. "В самій мові нашій одбився дух нашого народу, по корнях слів можна довідуватись і про культуру нашу", – писав він. Так само про це говориться і в одному із основних державних документів сьогодення – проекті Концепції дошкільного виховання в Україні (1993), де акцент ставиться на необхідності націоналізації освіти: "Необхідно формувати особистість у контексті рідної культури, мови як емоційного природного середовища дитини, що відповідає її етнопсихології".

Пріоритетну роль у формуванні особистості Іван Огієнко відводить родині, яка є, на його думку, джерелом національного духу, високої свідомості й моралі. "Чого батько і мати навчать у родині, з тим і в світ піде дитина", – вказував педагог. Дослідниця просвітницької та педагогічної діяльності Івана Огієнка А.А._Марушкевич зазначає, що основними засобами родинного виховання мислитель вважав мову, материнський і батьківський вплив, рідномовне оточення, етнічне середовище. Крім того, учений підтримував думку про виховання в дітей поваги до моральних законів свого народу, яка виробляється в сім’ї, насамперед, прикладом батьків, старших братів і сестер, інших осіб. Батько і мати повинні докласти зусиль для забезпечення дитині рідномовного оточення, щоб не сталося пізніше відокремлення її від української нації. Відчуження від своєї нації І.Огієнко розглядав як скривдження людини на все життя, забуття нею духовних заповітів предків.

Як на перших вихователів – батьків вказується в усіх існуючих нині документах з питань дошкільного виховання і освіти. Зокрема, у Державній національній програмі "Освіта" (Україна ХХІ ст.) (1993 р.) зазначається, що дошкільне виховання ґрунтується на засадах родинного виховання: "Батьки, як перші педагоги, покликані створити умови для повноцінного фізичного та психічного становлення особистості, сформувати активне, зацікавлене ставлення до навколишнього світу. Сім’я несе повну відповідальність за розвиток, виховання і навчання своїх дітей". "Основи духовного та фізичного формування особистості закладає сім’я. Родинне виховання в єдності з суспільним дошкільним вихованням забезпечує повноцінний та всебічний розвиток дитини", – підкреслено в проекті Концепції дошкільного виховання в Україні (1993). Тобто, ніяким соціальним інститутом не можна замінити рідне родинне оточення, яке забезпечує входження дитини у великий життєвий світ. Саме в сім’ї малюк здобуває початкові знання, вміння та навички, засвоює норми і правила поведінки, здобуває певний соціальний досвід.

Заслуга Івана Огієнка полягає і в тому, що він розкрив основні засоби здійснення національного виховання підростаючого покоління. За твердженням педагога, мова нерозривно пов’язана з народом та його історією, "… і коли ми мусимо любити свій народ, то тим самим мусимо любити і берегти й свою рідну мову, бо без мови народ не може існувати". Спираючись на власний досвід, І.Огієнко доводить, що "безмовний народ – не народ". Спілкування з дітьми своєю мовою веде до підвищення свідомості, формує гідність, високі моральні якості. "Рідна мова – то найголовніший наріжний камінь існування народу, як окремої нації: без окремої мови нема самостійного народу, бо рідна мова – то основа нашої історії, як душа цього народу". На думку І.Огієнка, мова – це найкращий вихователь, бо завдяки їй формуються основи духовного світу дитини, тільки вона (мова) може забезпечити повноцінне життя особистості.

 

Особливу увагу як засобу виховання, вважав І.Огієнко, потрібно приділяти рідній природі. "Пишна природа чарівного краю нашого сама нахиляє своїх мешканців до замилування у всякім мистецтві", – писав він.

Так само високо підноситься вплив природи на процес розвитку і виховання дітей і в сучасних документах у галузі дошкільного виховання. "Природа рідного краю є основою матеріальної і духовної культури народу… Природні фактори, що зумовили національні особливості українців, формують у дітей чуття єдності, гармонії людини й природи. Дитяче чутливе сприймання природи як живого організму, зустріч її з таємницями, прагнення осягнути їх, породжує любов до природи, екологічне світобачення".

На думку І.Огієнка, важливе місце в системі національного виховання займає історія, тобто реальні події, факти про виникнення, становлення і розвиток свого рідного народу і нації. Він вважав, що знання з історії свого краю містять високий виховний потенціал і сприяють формуванню національного світогляду, свідомості, самосвідомості й духовності. Погляди Івана Огієнка на роль історичних фактів у виховній роботі простежуються в багатьох його працях. Педагог-мислитель застерігав від "перекручування" історичних фактів і подій. Він наголошував на тому, що кожен вихованець повинен знати з дитинства, шляхом навчання, що український народ "має свою довгу історію". Чи не це ж саме говориться в проекті Концепції дошкільного виховання в Україні (1993 р.), де записано: "Рідна історія дає знання про виникнення, становлення й розвиток свого народу. У дітей пробуджують розуміння історії та інтерес до неї, духовність, історичну пам’ять, усвідомлення себе як частини народу. У доступній формі дітей знайомлять із сучасними соціальними процесами національного відродження".

І.Огієнко великого значення надавав ознайомленню дітей з національними звичаями та обрядами. Учений доводив необхідність формування в підростаючого покоління поваги до звичаїв свого народу. "Звичаї він поділяв на родинні (домашні), релігійні, загальнонародні", – писала А.А. Марушкевич. І.Огієнко орієнтував на прилучення молоді до дотримання обрядів свого народу, оскільки вони поєднують у собі багато естетичного, морального, етичного, історичного і філософською. Звичаї та обряди об’єднують минуле і сучасне, свідчать про наявність етнічної спільності людей. "У який бік не поглянемо, скрізь бачимо, як оригінально, своєрідно складав свою культуру народ український", – зазначав великий мислитель. Підтвердження цих думок знаходить своє відображення і в сьогоденній практиці навчально-виховної роботи з дітьми. Жодна родина, жодний заклад освіти не має обходитися без використання народних традицій, звичаїв та обрядів. Це той фундамент виховання, що переходить і передається з покоління в покоління. "На основі народних традицій у дітей формуються норми й правила моральної поведінки, світосприймання. Традиції – це живий пізнавальний, емоційний, зрозумілий зв’язок між минулим, сучасним і майбутнім народу. Прилучаючись до традицій, наслідуючи їх, діти вбирають їх пізнавальний, психологічний, моральний, естетичний зміст", – підкреслюється в проекті Концепції дошкільного виховання в Україні (1993 р.).

І.Огієнко наголошував на великому виховному змісті народного календаря – системи історично обумовлених дат, свят, подій, традицій, звичаїв та обрядів, які в певній послідовності відзначає весь народ протягом року. Педагоги повинні зосередити свої зусилля на вивченні дітьми народного календаря, розумінні його виховного значення, духовного потенціалу і змісту. Свята, фольклорно-календарні традиції, звичаї українців вказують на їхній високий культурний рівень, ступінь талановитості, глибокий гуманістичний потенціал. "Народний календарприлучає дошкільнят до живої енциклопедії побуту й дозвілля народу. У могутньому гармонійному комплексі емоційно-естетичних засобів виховання дитина формується як представник певного етносу. У дитячому садку народний календар є природовідповідною програмою національного виховання. Традиції і обряди притаманні кожному святу, пов’язані з природою рідного краю, природою самої людини, трудовою діяльністю народу в різні пори року. Вони поглиблюють емоційні зв’язки дитини з життям, працею, красою рідного народу". У процесі підготовки до свят, календарних дійств та під час проведення їх у дітей пробуджуються, поглиблюються і закріплюються найкращі якості особистості: творче ставлення до дійсності, кмітливість, працьовитість, ініціативність, діловитість, підприємливість, а головне – любов до рідного народу, до батьківщини.

Не менш важливу цінність має і народне мистецтво. Українці, вважав учений мають багатющу спадщину національного мистецтва. На його думку, виховання засобами народного мистецтва – "глибоко змістовне", "пристойне". Ці роздуми мають відбиток у проекті Концепції дошкільного виховання в Україні (1993 р.): "Мистецтво, сконцентроване в естетичній формі, матеріалізує національний дух народу в проявах його творчості. Твори українських скульпторів, художників, народних митців яскраво відбивають риси національного характеру і відображають життєвий уклад, історію й культуру народу України". Народне мистецтво в його різноманітних видах і жанрах формує в дітей естетичні смаки, відчуття багатства, краси національного духу. Народна творчість виявляє в дошкільників потяг до прекрасного, породжує бажання розвивати традиційні форми мистецтва. "Мистецькими традиціями мають бути просякнуті всі сфери життя дітей", – підкреслено в документі.

Особливого значення Іван Огієнко надавав вихованню піснею. "Пісню утворив наш народ такою, як ніхто з інших народів… Наші пісні – це тихій рай. Це привабливі чари, ті чари, що всім світом признано за ними". Вони впливають на формування гордості за свій народ, його минуле, спонукають дітей прилучатися до цього виду народної творчості. "Засвоєння національної музичної культури дітьми зумовлене національним музичним генотипом. Це вироблена поколіннями сукупність музичних структур і засобів, які передаються, закріплюються спадково і забезпечують природне органічне сприймання та переживання. Органічність сприймання і переживання фольклорного музичного мистецтва зумовлюються вродженою готовністю дитини до сприймання інтонаційного багатства рідної національної музики й мови, особливостей їх ритмічного інтонування тощо", – підкреслюється в проекті Концепції дошкільного виховання в Україні (1999 р.).

До цінних джерел національного виховання вчений відносив фольклор – "найкращий здобуток старовини, що має вплив на стару й нову українську літературу". Виховання засобами фольклору впливає на розвиток емоційної сфери дитини, сприяє формуванню глибоких духовних почуттів підростаючої особистості, "допомагає відтворити картину світу в традиційних для народного світогляду формах: казках, прислів’ях, приказках, забавлянках, колисанках, мирилках, потішках тощо".

Іван Огієнко наголошував також і на виховному значенні рідного побуту. На його думку, діти повинні знати глибокий смисл і значення оформлення житла в національному дусі, елементи національного одягу тощо. "Ми бачимо орнамент на кожному кроці життя селянського: малюнки криють сволоки й комини, містяться над дверима та вікнами, по стінах хат, оздоблюють дерев’яний посуд, широко розкинулись по скринях, мисниках, річах свіцьких…", – писав мислитель. З дитинства в малюках формується "доречне й естетичне" використання елементів українського національного побуту, "розуміння їх краси й моралі", тобто відчуття своєї етнічної належності, ставлення до свого народу.

Як можна бачити, переважна більшість ідей Івана Огієнка з питань виховання дітей переплітається із запитами і завданнями педагогіки сьогодення. На часі проблеми реалізації національної системи виховання в практиці роботи дошкільних закладів.

Засоби, запропоновані видатним українським мислителем І.Огієнком, – рідна мова, природа рідного краю, історія, звичаї, обряди, народний календар, мистецтво, українська народна пісня, фольклор, побут та ін., – мають місце і в сучасних концепціях.

  

3. Ідея національного рідномовного виховання І. Огієнка

 

Іван Огієнко (1881-1971) народився в м.Брусилів Житомирської області. Закінчив Київський університет, де згодом працював доцентом, професором. Добре знав і вивчав історію школи в Україні.

Написав ряд підручників для українських шкіл: "Рідна мова” (1917), “Рідне писашя” (1918), "Українська граматика" (1918), "Украінські шкгльиг мотиви" (1921). Працював вчителем середньої школи та комерційного училища в м.Києві. приват-доцентом і професором в університетах Києва, Кам'янець-Подільського, Варшави, Брно, Монітобі, деканом Колегії Святого Андрія Первозванного у Вінніпезі.

Однією з найвідоміших сучасному читачеві наукових праць І.Огієнка є "Українська культура" (1918), де він постає як дослідник історії освіти та культури України. Звертаючись до епохи українського Відродження (XVII-XVIII_ст.), вчений зробив висновок про культурно-освітнє посередництво України між Заходом і Сходом та про регенерацію української наукової думки у Московській державі.

У 1918-1920рр. І.Огієнко керував Міністерством освіти і віросповідань Української Республіки та Кам'янець-Подільським державним українським університетом. За дорученням уряду Директорії він видав наказ про перехід на українську мову викладання в школах усіх типів; створив комісію з опрацювання українського правопису; видав постанову про запровадження обов'язкового безкоштовного навчання дітей шкільного віку.

Головним у розвитку духовності української молоді І.Огієнко вважав християнську доброчесність, справедливість і працьовитість. Ці риси можливо виховати, на думку вченого лише на основі рідномовного виховання і тільки в родині. Таким чином, принциповими рисами педагогічних поглядів І.Огієнка можна вважати: різномовність, родинність, залучення християнських ідеалів.

Згідно з цим, основними завданнями освітньо-виховного процесу в навчальних закладах України повинні бути: українізація всіх типів навчальних закладів; доступність і єдність навчання; створення системи підготовки національних педагогічних кадрів.

 

 

4. Впровадження ідей концепції рідномовних обов’язків Івана Огієнка в сферу освіти, навчання і виховання

 

Конституція України, Закон України “Про освіту”, Державна національна програма “Освіта” (Україна ХХІ століття) визначили стратегічні та тактичні орієнтири щодо основних напрямів реформування національної освіти у нашій державі. В них особлива увага звертається на рідномовну політику в освітній сфері. Зокрема у змісті четвертого роздіду Національної доктрини розвитку освіти названому „Стратегія мовної освіти” наголошено: „У державі створюється система безперервної мовної освіти, що забезпечує обов’язкове оволодіння громадянами України державною мовою, можливість опанування рідну (національну) і практично володіти хоча б однією іноземною мовою”.

Керуючись основними положеннями вищезгаданих документів та маючи на увазі євангелійське “Спочатку було Слово... Воно в Бога булоспоконвіку. Усе через нього постало” ми проаналізували концепцію рідномовних обов’язків Івана Огієнка, яка могла б стати справжнім підгрунттям для державної політики розвитку освіти та обгрунтування методик викладання різноманітних дисциплін на найкращих традиціях української педагогіки.

Відомо, що в поширенні ідей національної освіти і виховання особлива роль належить українській мові, бо народ може з різних причин змінити місце проживання, втратити державність, як це було з Україною, але він залишається народом, поки живе його мова.

Незаперечним є той історичний факт, що український народ упродовж століть був розкиданий по інших державах, не маючи власної, яку втратили після занепаду Київської Русі. З окремих архівних джерел відомо, що у нас не було своєї держави від 1240 року. Мали місце окремі державотворчі періоди – Козацька республіка, УНР (в керівних структурах якої перебував Іван Огієнко), прояв народного героїзму, нараховувались незлічені жертви, панували незгоди, були зазіхання з боку сусідніх держав тощо.

Після надання українській мові статусу державної, у країні почалося її справжнє відродження, оскільки духовне життя нації, розвиток та прогрес вітчизняної культури, формування свідомості й самосвідомості, самовиявлення українського народу і, врешті-решт, державність були неможливими без цього важливого законотворчого акту.

Рідна мова у нашому суспільстві виконує державотворчу функцію. Вона згуртовує і організовує наш народ. Такий підхід закріплений у ст. 10 Конституції України, яка передбачає підтримку з боку держави щодо її всебічного розвитку і застосування в усіх сферах суспільного життя. Важливим підходом до напрацювання такого законодавчого акту є Постанова Кабінету Міністрів України від 8 вересня 1997 року № 998, якою передбачено Комплексні заходи щодо всебічного розвитку і функціонування української мови.

Виходячи з цього, на нашу думку, слід: по-перше, посилити увагу до застосування української мови у різнорівневих освітньо-виховних установах; по-друге, сприяти розширенню мережі навчальних закладів з поглибленим вивченням української мови (особливо для представників національних меншин) в східних і південних регіонах України; по-третє, пропагувати та підтримувати видання навчальної, довідкової й художньої літератури українською мовою.

Державницький підхід Івана Огієнка до рідної мови залишається актуальним і сьогодні, тому що він, як один із провідних мовознавців свого часу, добре усвідомлював її значення для формування духовності українського народу, всіх категорій освітян, а особливо керівників і професорсько-викладцького складу різних навчальних закладів.

Іван Огієнко був глибоко переконаний, що рівень педагогічної майстерності учителів загальноосвітніх шкіл та викладачів вищих навчальних закладів значною мірою залежить від рівня володіння ними рідною мовою. На його думку, “тільки, рідна мова приносить людинінайбільше і найглибше особисте щастя, а державі – найсильніші патріотичні характери”.

Ми вже акцентували увагу на тому факті, що серед основних напрямів педагогічної діяльності Івана Огієнка – детально опрацьований ним і чітко визначений процес впровадження концепції рідномовних обов’язків у національну систему освіти (позашкільні установи, середні та вищі навчальні заклади), виховну практику українських родин на батьківщині та в еміграції.

Наука про рідномовні обов’язки (рис. 1.3), на думку професора, є окремою галуззю педагогічного знання, оскільки вона поєднує в собі цілу систему виховних, навчальних, історико-педагогічних і культурологічних ідей, які, на жаль, досі не розглядалися і не систематизувалися ученими. “Збір державних і приватних практик найкращого розвою рідної і літературної мови, потрібних для скорішого духовного поступу народу та його культури, зветься рідномовною політикою або наукою про рідномовні обов’язки”, – писав Іван Огієнко. Він доводив, що в цій галузі у нього не було попередників і просив вибачення за можливу неповноту курсу.

З погляду однодумців, наука про рідномовні обов’язки Івана Огієнка є універсальною. Вона необхідна кожному народу “особливо недержавному, що прагне стати державним”.

Починаючи з п’ятого розділу книги “Науки про рідномовні обов’язки” і до її кінця, тобто до тридцять сьомого розділу, йдеться про рідномовні обов’язки в суто педагогічному аспекті.

Для вирішення проблем, пов’язаних з реалізацією цієї концепції, необхідно її глибоко проаналізувати та творчо підійти до розв’язання таких завдань:

1) вказати реальні фактори виділення Іваном Огієнком науки про рідномовні обов’язки в окрему науку або галузь науки;

2) обґрунтувати загальні підходи та положення, покладені в її основу;

3) розробити шляхи творчого втілення основних ідей його концепції у національну систему освіти й виховання за сучасних умов;

4) визначити перспективи впровадження концепції рідномовних обов’язків у практику управління навчально-виховними закладами різних типів, навчання та національне виховання сучасної української молоді.

Як уже зазначалося, матеріали з цієї проблеми Іван Огієнко опублікував у журналах “Рідна школа” за 1937 рік під назвою “Наука про рідномовні обов’язки”. У 1995 році вони вийшли окремими книжками з передмовами Олександри Мороз (Львів) й Олекси Мишанича (Київ).

На основі вивчення цього видання ми виокремили для детального аналізу кілька суттєвих проблем, які мають важливе наукове і прикладне значення.

 

І. Теоретико-методологічні основи концепції рідномовних обов’язків Івана Огієнка.

Методологічною основою концепції Івана Огієнка про рідномовні обов’язки є положення щодо розвитку гуманної особистості .та необхідності врахування національної спрямованості навчання і виховання. Це є особливо актуальним у руслі гуманістичної педагогіки, педагогіки співробітництва, загалом, всього особистісно-орієнтованого навчально-виховного процесу.

Аналізуючи працю Івана Огієнка “Наука про рідномовні обв’язки” ми виділили емпіричний, ситуативно-процесуальний і аналітико-прогностичний підходи до обґрунтування цієї концепції.

Емпіричний підхід, на нашу думку, можна творчо застосувати для вдосконалення навчально-виховного процесу з урахуванням основних вимог щодо рідномовних обов’язків до учнів, педагогів, батьків і попереднього досвіду розв’язання цієї проблеми.

Ситуативно-процесуальний підхід полягає в тому, що на основі аналізу різних навчально-виховних ситуацій можна з’ясувати суперечності сучасного освітнього процесу, які, в основному, базуються на підходах до його рідномовного забезпечення у загальноосвітній та вищій школі. Аналітико-прогностичний підхід передбачає побудову теорії вдосконалення навчально-виховного процесу відповідно до змісту цих суперечностей, виділення закономірностей навчання і виховання у національній школі та прогнозування й проектування їх розвитку на основі знань.

Згідно із запропонованими підходами, сукупність положень, які є методологічними підвалинами концепції Івана Огієнка, нами розглядаються як цілісні та взаємопов’язані її компоненти.

1. Положення Івана Огієнка про розвиток духовної особистості українського громадянина ґрунтується на формуванні його світоглядних позицій шляхом активного застосування рідної мови як найголовнішого засобу впливу на особистість у всіх сферах її життєдіяльності.

2. Положення про необхідність врахування національної спрямованості навчання і виховання передбачає досягнення цілей через творче опанування молоддю України культури спілкування рідною мовою, а також засвоєння нею системи рідномовних знань, звичок і традицій.

3. Положення про забезпечення ефективного керівництва освітою орієнтує управлінців на поширення рідномовної політики в навчальних закладах різних типів через усвідомлення ними важливості повного володіння українською мовою.

Розмаїття духовного світу особистості, рівень її вихованості та культури Іван Огієнко ставив у пряму залежність від глибини знання нею рідної мови. Він вважав, що вона є справжнім джерелом виховання національних геніїв і талантів.

Учений стверджував, що мовна культура людини відображає рівень її загального розвитку, тому правильне використання нею словникового запасу відіграє позитивну роль у процесі її вдосконалення, самовдосконалення і самоактуалізації як особистості.

За основними положеннями праці Івана Огієнка “Наука про рідномовні обов’язки” забезпечення високої культури мовлення та спілкування народу України, дотримання рідномовної політики у державі здійснюється шляхом впровадження української мови у навчально-виховний процес різнорівневих закладів освіти.

Досконале оволодіння педагогів нормами літературної мови, їх вміння майстерно користуватися засобами усного і писемного мовлення приводить до формування в учнів і студентів відчуття її краси та неповторності, застосування ними лексичного багатства в різних сферах суспільного і громадського життя.

Іван Огієнко запевняв, що показниками культури мовлення є правильна вимова, наголос, чітка структура побудови речень.

Він вказував на необхідність участі у реалізації рідномовної політики як державних органів, так і суспільних організацій, наприклад, церкви, оскільки “кожна віра найміцніше зв’язана з рідною мовою народу, бо рідна мова – то основний родючий ґрунт кожної віри”.

 

ІІ. Реалії виділення науки Івана Огієнка про рідномовні обов’язки вокрему галузь педагогічної науки.

Аналіз змісту праці Іван Огієнка “Наука про рідномовні обов’язки”, свідчить, що вона, безперечно, може бути окремою галуззю педагогічної науки. Ця галузь поєднує у собі логічну систему виховних, навчальних, історико-педагогічних і культурологічних ідей.

До виховних ідей “Науки про рідномовні обов’язки” Івана Огієнка відносимо такі:

– усвідомлення молоддю значущості рідної мови в житті свого народу та формуванні його свідомості, самосвідомості й ментальності;

– визнання нею положення “...ступінь виробленості рідної мови – то ступінь зрілості народу”, що має стати наріжним каменем його самовизначення;

– прийняття позиції “...культура рідної мови зростає разом із національною свідомістю народу”;

– орієнтація на діяльність науковців, викладачів і державних службовців у напрямі “...збільшення культури своєї літературної мови”;

– дотримання рідномовних обов’язків у всіх сферах життєдіяльності держави та кожного окремого її громадянина;

– всебічна підтримка емігрантів, які працюють над розвитком і впровадженням рідномовної політики за кордоном.

Названі нами основні ідеї праці Івана Огієнка “Наука про рідномовні обов’язки” передбачають роботу педагогів освітньо-виховних установ різних типів над плануванням своєї діяльності з урахуванням рівня обізнаності молоді з відповідною проблемою. Вони концентрують у собі важливі аспекти національного, патріотичного, морального, етичного, релігійного, родиного виховання тощо і розраховані на впровадження спеціалістами, обізнаними з історією культури рідної мови, її мовленнєвими та правописними нормами.

Виховні ідеї “Науки про рідномовні обов’язки” мають логічний зв’язок з навчальними, які вдало пронизують праці Івана Огієнка і вказують на значення оволодіння рідною мовою для подальшої наукової чи практичної діяльності у сфері освіти, культури та повсякденного життя.

Навчальні ідеї вченого, викладені ним у названій праці, зводяться до:

а) проведення педагогами занять виключно сучасною українською літературною мовою;

б) уникнення ними у навчально-виховному процесі діалектних слів, словосполучень та ін;

в) використання в процесі передачі знань, формування навичок і вмінь підручників, навчальних, навчально-методичних і методичних посібників, інших джерел впорядкованих тільки рідною мовою;

г) забезпечення різних методів і форм організації навчання такими засобами наочності, текстові частини яких оформлені з урахуванням академічного українського правопису. Навчальні ідеї праці Івана Огієнка “Наука про рідномовні обов’язки” спрямовані на розвиток навичок і умінь, застосування сучасної літературної мови в навчально-виховному процесі закладів освіти різних типів взагалі та різноманітної документації, усному повсякденному спілкуванні, письмовому оформленні виконуваних завдань зокрема.

Історико-педагогічні ідеї концепції рідномовних обов’язків Івана Огієнка орієнтують на:

– врахування і належну оцінку попереднього досвіду державного керівництва, за якого позитивно вирішувались рідномовні проблеми у країні;

– визнання необхідності розвитку літературних мов національних меншин, які проживають на території держави: “Мовне винародовлення завжди й конче провадить до морального каліцтва, а воно – найродючіший грунт до різних злочинів. Через це для власного добра держава мусить недоправаджувати своїх меншин до мовного винародовлення”;

– збереження своїх родових прізвищ, і тим самим – пам’яті про власний родовід;

– усвідомлення історичної ролі церкви, преси, радіо тощо у становленні літературної мови держави: “Свої рідномовні обов’язки супроти своєї літературної мови держава виконує через церкву, школу, пресу, письменників, уряди, судівництво, інтелігенцію, театр, кіно, радіо й т.ін., що обов’язані вживати доброї соборної літературної мови і вимови”.

Виховні, навчальні, історико-педагогічні та інші ідеї “Науки про рідномовні обов’язки” вказують на важливість їх застосування і дотримання у процесі впровадження у навчально-виховну практику принципів історизму, науковості, природовідповідності та культуровідповідності.

Отже, в праці Івана Огієнка йдеться про рідномовні обов’язки в родині, школі, вищому навчальному закладі, позашкільних установах, державних структурах, функціонування яких пов’язане з діяльністю освітніх закладів різних типів.

Безперечно, повернувши українській мові належне місце в суспільному житті нашої країни, народ, як її носій, сприятиме утвердженню і подальшому розвитку незалежної суверенної держави – Україна.

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

Отже, І. Огнієнко був видатнимдіячемминулого, якийтворив, зберігаві втілюваву життя ідеї українського національного виховання. Пріоритетну роль у формуванні особистості Іван Огієнко відводить родині, яка є, на його думку, джерелом національного духу, високої свідомості й моралі. Особливу увагу як засобу виховання, вважав І.Огієнко, потрібно приділяти рідній природі.

На думку І.Огієнка, важливе місце в системі національного виховання займає історія, тобто реальні події, факти про виникнення, становлення і розвиток свого рідного народу і нації. Він вважав, що знання з історії свого краю містять високий виховний потенціал і сприяють формуванню національного світогляду, свідомості, самосвідомості й духовності.

Також І.Огієнко великого значення надавав ознайомленню дітей з національними звичаями та обрядами. Учений доводив необхідність формування в підростаючого покоління поваги до звичаїв свого народу. Переважна більшість ідей Івана Огієнка з питань виховання дітей переплітається із запитами і завданнями педагогіки сьогодення. На часі проблеми реалізації національної системи виховання в практиці роботи дошкільних закладів.

Іван Огієнко в багатьох наукових дослідженнях наголошував на вагомості школи як центру національної освіти та виховання, установи, де має найефективніше розвиватися рідна мова.

Головним у розвитку духовності української молоді І.Огієнко вважав християнську доброчесність, справедливість і працьовитість. Ці риси можливо виховати, на думку вченого лише на основі рідномовного виховання і тільки в родині. Таким чином, принциповими рисами педагогічних поглядів І.Огієнка можна вважати: різномовність, родинність, залучення християнських ідеалів.

Згідно з цим, основними завданнями освітньо-виховного процесу в навчальних закладах України повинні бути: українізація всіх типів навчальних закладів; доступність і єдність навчання; створення системи підготовки національних педагогічних кадрів.

Список використаної літератури:

  1. Базовий компонент дошкільної освіти в Україні. – К., 1998. – 48 с.
  2. Державна національна програма "Освіта" (Україна ХХІ ст.). – К.: Райдуга, 1994. – 61 с.
  3. Закон України "Про дошкільну освіту". – К., 2001. – 34 с.
  4. Концепція дошкільного виховання в Україні (проект). – К.: Освіта, 1993. – 16 с.
  5. Концепція національного виховання // Освіта. – 1994. – 26 жовтня. – С. 5–6, 11–12
  6. Левківський М. В. «Історія педагогіки», Навчальний посібник, Київ – 2008. – 190 с.
  7. Лохвицька Л.В. «Ідея національного виховання дітей І. Огієнка»,        П-.Х._2001.
  8. Мартинюк І.В. Національне виховання: Теорія і методологія. –К.:ІСДО,1995. –160с.
  9. Марушкевич А.А. «Актуальні проблеми науково-педагогічної спадщини Івана Огієнка»-Навчальний посібник з педагогіки, Київ – 2005, -191 с.
  10. Марушкевич А.А. «Невтомний працівник українського Ренесансу Іван Огієнко». Педагогічний аспект. - К.: Четверта хвиля, 1996. – 128 с.
  11. Митрополит Іларіон. Книга нашого буття на чужині. Бережімо все своє рідне! Ідеологічно-історичні нариси. – Вінніпег: Українське наукове богословенне товариство,1956. –206с.
  12. Національна доктрина розвитку освіти України у XXI столітті // Освіта. –2001. –№54-55. –С.4-5
  13. Огієнко І. Українська культура. Коротка історія культурного життя українського народу: Курс, читаний в українському народному університеті. – К., 1918. – 273 с.
  14. Тимошик М. «Невтомний сівач на українознавчій ниві». – К., 1994.
  15. Шквир О.Л. «Педагогічні погляди І.Огієнка в контексті національного виховання» - Ж. – 2001.

  

 

Яндекс.Метрика