Реферат на тему: «Особливості мислення і мовлення у дітей з порушенням зору»

План

 Вступ

1. Особливості мовлення у дітей з порушенням зору

2. Особливості мислення у дітей з порушенням зору

Список використаної літератури

 

 Вступ

 Зір відіграє провідну роль в орієнтуванні, пізнавальній та трудовій діяльності людини. За допомогою зору людина сприймає предмети: розрізняє форми, величини, розміри, відстані, довжини, кольори та світлотіні. Користуючись зором, людина набуває уявлення про перспективу. Зрячому навіть тяжко зрозуміти, як можна без зору орієнтуватися при ходьбі, брати участь у суспільно-трудовій діяльності, створювати видатні твори мистецтва і літератури.

А між тим відомо багато визначних людей, що досягли високого розквіту творчих сил в області інтелектуальної і фізичної праці, не маючи зору. Серед сліпих є учені, письменники, скульптори, музиканти, конструктори, винахідники, громадські діячі. Деякі сліпі закінчують середню школу з золотими і срібними медалями; одержують вищу освіту.

Відомий в Болгарії незрячий доктор філософії Іван Ганев визначає інвалідність по зору як важку форму інвалідності, але все-таки яка дозволяє при збереженому інтелекті досягнути значних професійних результатів. За Виготським, сліпота, як психічний фактор, взагалі не є нещастям, вона стає такою лише як соціальний фактор. Тому, якщо інвалід по зору при відповідних умовах отримає необхідну підготовку, він цілком може реалізувати себе професійно.

 1. Особливості мовлення у дітей з порушенням зору

 

Становлення мови у зрячих та осіб з порушеннями зору здійснюється принципово однаково, проте відсутність зору або його глибоке порушення змінює взаємодію аналізаторів, у силу чого відбувається перебудова зв'язків і при формуванні промові вона включається в іншу систему зв'язків, ніж у зрячих.

Мова людей з вадами зору розвивається і засвоюється в ході специфічно людської діяльності спілкування з людьми та предметами навколишньої дійсності, але має свої особливості формування – змінюється темп розвитку, порушується словникової – семантична сторона мови, з'являється «формалізм», накопичення значної кількості слів, не пов'язаних конкретним змістом.

Розуміння слабозрячим дитиною змісту слова, як і зрячим, проходить цілий ряд ступенів. До півтора років зрозумілі слова стають більш стійкими і узагальненими: дитина знає назву обмеженого кола навколишніх предметів, дії з ними і назви окремих якостей предметів, може оцінити їх (хороший – поганий, великий – маленький).

Розвиток мовного спілкування людей з вадами зору, як і зрячого дитини, спирається на розвиток фонематичного слуху.

Приблизно після півтора років відбувається стрибок у розвиток мовлення дитини і вона починає розвиватися прискореними темпами. Саме в цей час дитина використовує мову для спілкування. До двох років виникає описова мова. У відповідях на запитання дорослого дитина починає вживати описову конструюючої пропозицію.

Швидко зростає активний словник, удосконалюється граматичний лад мови. Спілкування людей з вадами зору дитини в цей період направлено на дорослого, тому наслідуючи дорослим, він опановує величезним запасом слів і цілих пропозицій, незрозумілих, поки, йому за змістом.

Активне спілкування дитини з зорової патологією з дорослим у спільній предметної діяльності забезпечує утворення зв'язку слова з означуваним їм предметом.

Досвід мовного спілкування дитини з дорослим приводить його до необхідності використовувати мову для все більш правильного відображення об'єктивних властивостей предмета, тому що це дозволяє дитині досягати більшого ефекту в спілкуванні з дорослим в ході спільної предметної діяльності. Використання дорослим спільних предметних дій з мовним словесним позначенням як самих предметів, так і дій з ними, з одного боку, стимулює співвіднесення засвоєних дитиною слів з конкретними предметами навколишнього світу, з іншого – є умовою кращого пізнання предметного світу в процесі активного оперування з предметами. Інтенсивно розвивається мова людей з вадами зору дитини, активно використовує її як засіб спілкування, є тією ланкою, спираючись на яке можливо просунути психічний розвиток людей з вадами зору. Процес мовного спілкування дозволяє прискорити формування предметних явищ, дає можливість їх удосконалювати.

При обмеженні чуттєвого пізнання, збіднення уявлень в людей з вадами зору виникає формалізм словесних позначень і вербалізм мови, тобто невідповідність між великим запасом слів і недостатнім запасом образів предметів.

Якщо людей з вадами зору дитина називає предмет, це ще не означає, що у нього є чіткі і правильні уявлення про цей предмет. Це пояснюється труднощами у встановленні предметної віднесеності слів та образу, розумінні конкретного значення слів, правильному використанні їх у мові.

Наукові дані свідчать про перетворюючої впливі промові на розвиток пізнавальних процесів у дітей. Правильно сформована мова організовує чуттєвий досвід дітей. Першоджерелом пізнання є сприйняття, але роль збудника для його відтворення виконує словесний подразник.

Сучасна тифлопедагогіка приходить до висновку, що вербалізм мови і формалізм словесних позначень, такий характерний для людей з вадами зору, може бути значною мірою подоланий шляхом корекційної роботи, спрямованої на збагачення і конкретизацію мови. Це може бути досягнуто в результаті розширення чуттєвого і практичного досвіду, оречевлення та конкретизації чуттєвих даних, введення сформованих уявлень і відповідних або словесних позначень в більш широку систему комунікативних зв'язків і відносин в умовах навчально-виховного процесу. Важливу роль грає систематична робота по уточненню та поглибленню розуміння значення слів, використання різних сполучень слів і наочності у навчанні. Засвоєння слів у їх різноманітному значенні найлегше здійснюється у практичній діяльності дитини, де виразно розкриваються істотні ознаки і просторові властивості предметів.

Таким чином, ми можемо говорити про те, що різні зорові патології впливають в різній мірі на формування психологічної системи дитини, включаючи мову. Проте цей вплив нівелюється корекційним впливом і умовами розвитку як у сім'ї, так і у виховних установах.

 

2. Особливості мислення у дітей з порушенням зору

 

Діти з порушеннями зору, за Л.С. Виготським, розвиваються за тими ж законами, що й зрячі, але дещо іншим шляхом. Отже, їхній розумовий розвиток відбувається за тими ж законами, що й у людей із нормальним зором. Проте значне зменшення мислення сліпих, за даними О.Г. Литвака та ін. тифлодослідників, є наслідком чуттєвого досвіду, що уповільнює їхній розумовий розвиток, змінює зміст мислення. Особливістю є дивергенція, тобто розходження двох взаємопов’язаних і взаємообумовлених сторін відображення дійсності.

Предмети, з якими стикається й діє сліпа дитина, можуть міняти форму, місце розташування в просторі, обсяг, величину. В експериментальних дослідженнях сліпих дітей чітко виявилися труднощі дізнавання об'єктів навіть при зміні одного лише з параметрів – величини. Розуміння того, що предмет може змінюватися по одним параметрам і не змінюватися по інших, має велике значення для розвитку мислення дитину. По термінології Ж. Піаже, у цьому полягає розуміння принципу збереження. Оволодіння цим принципом служить показником переходу сліпих дітей до властиво наукового мислення.

У процесі зміни об'єктів діяльності в сліпих дітей формується здатність виділяти істотні якості об'єктів і тих якостей предметів, які є істотними для певної конкретної діяльності, що свідчить про те, що процеси мислення починають займати значне місце в системі компенсації сліпоти.

Розвиток наочно-діючого, наочно-образного й понятійного видів мислення визначається, як і у видючих, удосконалюванням засобів і способів пізнавальної діяльності, які розділяються на відтворюючі засоби, що дозволяють дітям виявляти сховані властивості предметів і явищ, і класифікаційні, за допомогою яких відбувається виділення зв'язків і властивостей об'єктів і віднесення їх до певних понять.

Важливе місце в розвитку наочно-образного мислення займає техніка оперування образами, сутність якої полягає в уявнім переміщенні предметів і їх частин у просторі. Експериментальне дослідження показало, що цей процес у сліпих старших дошкільників перебуває ще в стадії формування. При розв'язку таких завдань дітям потрібна опора на реальний предмет або хоча б на якусь його частину.

  

Список використаної літератури

 

  1. В.П. Єрмаков, Г.А. Якунін. Розвиток, навчання і виховання дітей з порушеннями зору. – М., 1990.
  2. Дети с глубокими нарушениями зрения / Под ред. М.И. Земцовой, А.И. Каплан, М.С. Певзнер. – М.: Педагогика, 1976.
  3. Ермаков В.П., Якунин Г.А. Основы тифлопедагогики: Развитие, обучение и воспитание детей с нарушениями зрения. – М.: ВЛАДОС, 2000. – 240 с.
  4. Ермаков В.П., Якунин Г.А. Развитие, обучение и воспитание детей с нарушениями зрения. – М.: Просвещение, 1990. – 222 с.
  5. Земцова М.И. Учителю о детях с нарушениями зрения. – М.: Просвещение, 1973. – 159 с.

 

Яндекс.Метрика