Реферат на тему: "Пріоритетний напрям зовнішньої політики України"

Пріоритетний напрям зовнішньої політики України

Вступаючи в ХХІ століття і в нове тисячоліття європейці перегортають нову сторінку своєї історії. Яким буде Європа майбутнього: континент, пронизаний протиріччями між двома-трьома «Європами», чи справді «Спільний Європейський Дім»?

Яку роль в загальноєвропейському процесі буде відігравати Україна? Якими будуть взаємини України з Європейським Союзом у новому столітті? Актуальність цих питань є беззаперечна. Вони займають одне з центральних місць в працях науковців, програмах політичних партій, громадських об’єднань і рухів, виступах провідних національних політиків і державних діячів, проектах ЗМІ, а також у розмовах пересічних громадян. І хоча відповіді на них дасть майбутнє, необхідність проведення аналітичних досліджень і прогнозування вимагає вже сьогодення.

У статті автор акцентує увагу на взаєминах України з ЄС, робить спробу проаналізувати діалог між Україною та ЄС, за час президенства Леоніда Кучми, а також прагне довести необхідність подальшої інтеграції нашої держави до загальноєвропейських структур взагалі, зближення, а в перспективі - і вступ до ЄС, зокрема.

Головні риси нової Європи були закладені саме в столітті що минає. Одна із найхарактерніших – інтеграційні процеси у її політичному, економічному, соціальному і культурному житті, що набули поширення у країнах Західної Європи після закінчення Другої світової війни та набрали нових обертів з падінням «залізної завіси» і революційними змінами у країнах Центральної і Східної Європи наприкінці 80-х початку 90-х років. Яскравий взірець успішних процесів інтеграції та кооперації європейських країн - Євросоюз. Для багатьох, ЄС - це "євростандарти" демократії та економічного процвітання, соціального благополуччя і особистої свободи громадянина. Не заглиблюючись в історію зазначемо, що на сьогоднішній день до ЄС входить 15 країн континенту. Стратегія ЄС спрямована на інтеграцію в політичній, торговельно-економічній, військовій, науковій і культурній сферах. Провідні політики і науковці вважають що саме ЄС буде визначати обличчя Європи ХХІ століття. "Європейський Союз - це найгірша Європа, яку тільки можна собі уявити - якщо не брати до уваги всі інші "Європи", які вже було випробовано протягом століть", - влучно перефразував слова У. Черчілля щодо демократії британський історик і письменник Тімоті Гартон Еш [1]. Тут aвтор поділяє думку цього науковця, який вважає, що Євросоюз міг би стати моделлю для інтеграції і кооперації незалежних держав. Пан Еш з цього приводу зазначає що Європа в 2010 році "повинна стати історично новою інституційною мережею з близько 25 держав, які об’єдналися в Європейський Союз, і ще десяти країн, які мали би статус кандидатів чи асоційованих членів" [2]. І справді, ЄС неначе той потужний магніт притягує до себе країни Центральної і Східної Європи. Водночас, розширення ЄС на Схід є одним із головних завдань Європейської комісії. Європу без розподільчих ліній прагне бачити більшість європейців. В цьому контексті Президент Європейської Комісії Романо Проді зазначив, що "вперше, з часу падіння Римської Імперії, ми маємо змогу об’єднати Європу"[3]. За результатами історичного саміту Європейського Союзу, що відбувся 10-11 грудня 1999 року в Гельсінкі число потенційних кандидатів на вступ до ЄС збільшилось до тринадцяти (!). Європейці й справді ще ніколи не були ще так близько від мети про об’єднання Європи, а Європейський Союз від можливості перетворитись із "західноєвропейської" у "загальноєвропейську" структуру, а відтак, наповнити свою назву реальним змістом. Отже, найважливіше завдання, яке стоятиме перед європейцями в новому столітті – будівництво об’єднаної, стабільної і процвітаючої Європи. Останню досить складно уявити без України, адже українці завжди були, є і будуть європейцями. Цілком закономірно, що п’ята за населенням та перша за територією на європейському континенті Українська держава докладатиме всіх зусиль, щоб зайняти належне місце в Європі майбутнього. Відразу слід зауважити, що Європа - це не тільки ЄС.

Авторитет країни на міжнародній арені залежить головним чином від результатів її зовнішньої політики. Виважена, прагматична, раціональна і далекоглядна зовнішня політика створює передумови для прискорення політичного, економічного і соціального розвитку країни. "Багатовекторність" лежить в основі зовнішньої політики України, оскільки українська держава має інтереси і на Заході і на Сході. Скільки б не було противників такого курсу, він просто необхідний для України на даному етапі, оскільки дозволяє підтримувати добросусідські відносини з усіма державами, гарантує державну безпеку та забезпечує розуміння і підтримку збоку світового співтовариства. При цьому, виходячи з національних інтересів на міжнародній арені, беручи до уваги історичну традицію, географічну та цивілізаційну близькість з Європою та враховуючи ряд інших факторів, Україна зробила свій "європейський вибір". За будь-яких умов - "європейський вектор" української дипломатії є пріоритетним. Наша держава займає геостратегічну роль в Центрально-Східній Європі. За досить короткий період часу, що пройшов з часу проголошення незалежності України в 1991 році, країна, завдяки активній участі у вирішенні загальноєвропейських проблем не тільки утвердилась на міжнародній арені, але й стала одним із регіональних лідерів. Україна - повноправний учасник таких міжнародних організацій і регіональних утворень як ООН, ОБСЄ, РЄ, ЦЄІ, організація ЧЕС, СНД, ГУУАМ та ін. Можемо впевнено сказати що Україна є невід’ємною складовою побудови нової Європи ХХІ століття. Американський президент Білл Клінтон під час мадридського саміту країн НАТО в 1997 році назвав Україну серцем Європи, - нової, демократичної [4].Таким чином, беручи до уваги довготермінові національні інтереси України, інтеграція до європейських структур буде головним чинником, що визначатиме зовнішню політику держави у майбутньому. В Постанові Верховної Ради України Про "Основні напрямки зовнішньої політики України", прийнятою Верховною Радою України в 1993 році, підкреслюються, що перспективною метою української зовнішньої політики є членство у Європейських Співтовариствах, а також інших західноєвропейських або загальноєвропейських структурах [5].

Визначна роль у процесі "повернення України до Європи" належить Президентам України: Леонідові Кравчуку (1991-1994) і Леонідові Кучмі (1994-1999; 1999-). Відповідно до Конституції України(стаття 106, пункт 3): "Президент України: представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори України" [6]. Леонід Кравчук був першим українським лідером, який після проголошення незалежності України в 1991 році, "прорубав вікно" в Європу. "Європейський вектор" української дипломатії був скерований головним чином в бік співпраці з Європейським Союзом. Безумовно, найважливішою сторінкою діалогу Україна-ЄС було підписання 16 червня 1994 року Угоди про партнерство та співробітництво між Європейським Союзом і Україною (УПС). Україна була першою республікою колишнього СРСР, яка підписала УПС. Цей документ заклав основи для стабільного політичного, економічного і культурного діалогу між двома сторонами, а також відкрив Україні шлях до набуття асоційованого членства в ЄС. Важливим досягненням першого Президента України було й те, що Україна заявила про себе як про суверенну, незалежну державу, самостійний суб’єкт міжнародних відносин.

Наступний господар Маріїнського палацу - Леонід Кучма, не тільки не змінив стратегію зовнішньополітичної діяльності України, не дивлячись на відчутну опозицію збоку лівих сил у Верховній Раді, але й надав процесові європейської інтеграції України нових обертів. Саме завдяки рішучим діям Президента України Леоніда Кучми, темпи інтеграції України до загальноєвропейських структур значно активізувались. Стратегічною метою України проголошено повноправне членство в Європейському Союзі. Діалог України з ЄС поглибився в усіх напрямках. Стало очевидним, що Україна буде докладати всіх зусиль на шляху повернення у європейську сім’ю. Серед цілої низки заходів, проведених адміністрацією Президента, виділимо найголовніші.

Так, 7 лютого 1995 року Президентом затверджено Указ "Про заходи щодо вдосконалення співробітництва України з Європейським Союзом" [7].

30 листопада 1995 року Л. Кучма своїм Указом Тимчасову Угоду про торгівлю та питання пов’язані з торгівлею між Україною і ЄС, підписану в Брюсселі 1 червня 1995 року [8]. Ця Угода надала Україні режим найбільшого сприяння в розвитку торгово-економічних зв’язків з ЄС до набуття чинності УПС між Україною та ЄС.

Необхідно зауважити, що ЄС приймає активну участь у макрофінансовій підтримці України. Лише за програмою ТАСІSз 1996 по 1999 рp. Україна отримала допомогу від ЄС у сумі більше ECU 500 млн.

Затвердженя 20 грудня 1996 року в Брюсселі "Плану дій ЄС щодо України" та прийняття Меморандуму про порозуміння між Україною і ЄС були важливими кроками двосторонньої співпраці. Ці документи визначили стратегію подальших двосторонніх взаємин, умови надання транш кредитів Україні, параметри лібералізації української торгівлі, реформи у фінансовому секторі, подальша приватизація та ін.

Із відкриттям в березні 1997 року у Києві Документаційного Центру ЄС, українці "відчули" безпосередню присутність цієї структури у власній державі.

21 квітня 1997 року Л. Кучма видав ще один важливий документ - Указ "Про заходи щодо вдосконалення механізму взаємодії з ЄС та його виконавчими органами" [9].

5 вересня 1997 року у Києві проходив перший саміт Україна - ЄС, на якому сторони наголосили на важливості ратифікації УПС між Україною і ЄС всіма країнами Євросоюзу, обговорили шляхи подолання наслідків аварії на ЧАЕС, співпрацю в торговельно-економічній, фінансовій та інших сферах двосторонніх відносин.

Продуктивними у взаємовідносинах України з Євросоюзом були 1998 і 1999 роки. 24 лютого 1998 року Президент підписав Указ "Про забезпечення виконання Угоди про партнерство та співробітництво з ЄС і вдосконалення механізму співробітництва з ЄС". 1 березня 1998 року УПС вступила в дію, після її ратифікації усіма парламентами країн-членів ЄС. Принагідно слід зазначити, що Верховна Рада України ратифікувала УПС ще 10 лютого 1994 року. Україні, в силу тих чи інших причин, довелось чекати аж чотири роки на імплементацію в дію цього важливого документу. Це яскравий приклад складного і довготривалого процесу "повернення України до Європи". Угодою передбачено створення Ради Співпраці і Парламентської Комісії Україна - ЄС, а також введення виконавчого Комітету з питань співробітництва між Україною та ЄС. Крім вже зазначених переваг УПС дала поштовх двосторонній співпраці у торговельно-економічній сфері.

8-9 червня 1998 року у Люксембурзі відбулося інавгураційне засідання Ради з питань співробітництва України з ЄС, на якому Прем’єр-міністр України зробив політичну заяву щодо прагнення України набути асоційованого статусу в ЄС. Зрозуміло, що ні ЄС, ні Україна ще не були достатньо готовими до такого кроку.

11 червня 1998 року, відповідно до Указу Президента, була затверджена "Стратегія інтеграції України до Європейського Союзу" [10]. Наступним кроком в цьому напрямі стало створення Національного агентства з реконструкції та європейської інтеграції.

16 жовтня 1998 року у Відні відбувся другий саміт Україна - ЄС, що став ключовою подією двосторонніх відносин. Президент України та керівництво ЄС досягли домовленості щодо вивчення ЄС можливості початку консультацій про створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС. ЄС підтримав український варіант транзиту каспійської нафти до Західної Європи. На саміті сторони також підтвердили намір щодо виконання Меморандуму про взаєморозуміння від 1995 року про надання ЄС кредиту для фінансування завершення 4-го та 2-го енергоблоків Рівненської і Хмельницької АЕС та продовжили обговорення питань щодо збільшення інвестицій в Україну та усунення перешкод і обмежень для українських виробників на ринках ЄС [11]. За результатами саміту, у спільному комюніке для преси, сьогоднішній стан двосторонніх відносин між Україною та ЄС було охарактеризовано як "унікальне і стратегічне партнерство" [12].

5 листопада 1998 року відбулося перше засідання спільного Комітету з питань співробітництва Україна - ЄС.

26 квітня 1999 року у Люксембурзі відбулося друге засідання Ради з питань співробітництва України з ЄС.

VI саміт Президентів країн Центральної і Східної Європи, що проходив 14-15 травня 1999 року у Львові був визначною подією у новітній історії України. Розбудова співробітництва з країнами членами або кандидатами на членство в ЄС - важливий елемент зовнішньої політики України. З часів короля Данила Галицького у Галичині не відбувалося заходів такого масштабу. Схоже Галичина знову отримала можливість відігравати роль "вікна на захід"". Лідери 8 держав зосередили свою увагу на темі "Людський вимір Європейської і регіональної інтеграції та його роль у будівництві нової Європи". Важливим виявилось спільне бачення центрально європейського континенту, - заявив Леонід Кучма, - а також наміри інтегруватися до Європейського Союзу, інших європейських і трансатлантичних структур, що дає мені повне право не сумніватися в успішності партнерства між нашими країнами і народами" [13].

Головною проблемою третьго саміті "Україна-ЄС", який проходив у липні 1999 року в столиці України, було обговорення довготермінової Стратегії ЄС щодо України, яку Євросоюз запланував прийняти в грудні.

Неначе подарунком до Дня Незалежності був перший транш-кредит від ЄС в сумі 58 млн. євро, який Україна, відповідно до попередніх домовленостей, отримала 30 липня 1999 року [14].

Регулярно проходять зустрічі Україна - Трійка ЄС на різних рівнях, де обговорюються актуальні питання двосторонніх відносин і міжнародного життя та погоджуються спільні підходи до вирішення окремих проблем.

Керівництво держави, враховуючи геостратегічне і геоекономічне становище України, багато уваги приділяє розвиткові субрегіонального співробітництва - невід’ємної складової євроінтеграції. Показовою, в цьому плані, є політика України в регіоні Чорного моря. Саме цей регіон виступає для України тим ключем, яким можна відчинити двері як до Європи так і до Азії і скористатися перевагами двох цивілізацій. Перспективною для України буде також активізація діяльності в рамках організації ЧЕС та об’єднанні ГУУАМ. Прикладом може слугувати Міжнародна конференція "Балто-Чорноморське співробітництво: до інтегрованої Європи ХХІ століття без розподільчих ліній", проведена 10-11 вересня 1999 року в м. Ялта, за ініціативою Президента України. В конференції взяли участь представники 21-ї країни балто-чорноморського регіону, а також гості із країн Західної Європи, США, ЄС, ОБСЄ, ЧЕС інших міжнарожних організацій. В спільній заяві, прийнятій за результатами конференції учасники наголосили на необхідності побудови об’єднаної Європи ХХІ століття без розділювальних ліній, поглиблення співпраці у політичній, економічній, гуманітарній та безпековій сферах країн континенту [15].

Великим успіхом української дипломатії було обрання України непостійним членом Ради Безпеки ООН на 2000-2001 рр. Ця подія підкреслила важливу роль нашої держави у підтриманні безпеки і стабільності не тільки в Європі, але й на нашій планеті.

Всі зазначені вище кроки свідчать про серйозність намірів України щодо подальшої інтеграції "в Європу". Наша держава все сильніше стукає в двері ЄС.

Зовнішня політика повинна втілювати прагнення і настанови своїх громадян, тому наведення соціологічних даних щодо зовнішнополітичної орієнтації громадян України, дає змогу порівняти дії керівництва держави на міжнародній арені із сподіваннями її населення.

 

ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНІ ОРІЄНТАЦІЇ ГРОМАДЯН УКРАЇНИ

"Чи є важливим для українського суспільства орієнтація на зближення

із західноєвропейськими країнами ?", (%) ТАК - 59 НІ - 18

 

     РЕГІОН ПРОЖИВАННЯ:

 

 

ЗАХІД

 

ЦЕНТР

 

ПІВНІЧ

 

CХІД

 

   ПІВДЕНЬ

 

АР КРИМ

 

М.    КИЇВ

ТАК

73

53

61

58

45

27

78

НІ

7

14

17

22

29

39

9

НАЦІОНАЛЬНІСТЬ:

          

ВІК, РОКІВ:

 

РІВЕНЬ ДОБРОБУТУ:

 

                   Українці

Росіяни

16-35

36-55

56-70

Дуже низький

Низький

Нижчий за

середній

Середній

Вищий за середній

ТАК

61

52

71

57

38

47

57

63

68

75

НІ

16

25

10

19

23

24

20

18

12

4

"Чи є важливим для українськогосуспільства єднання

східнослов’янських держав - України, Росії і Білорусі ?", (%) ТАК - 53 НІ - 29

 

       РЕГІОН ПРОЖИВАННЯ:

 

 

ЗАХІД

 

ЦЕНТР

 

ПІВНІЧ

 

СХІД

 

ПІВДЕНЬ

 

АР КРИМ

 

М. КИЇВ

ТАК

16

56

53

69

59

81

34

НІ

61

21

30

18

17

7

50

НАЦІОНАЛЬНІСТЬ:

          

ВІК, РОКІВ:

 

РІВЕНЬ ДОБРОБУТУ:

 

                   Українці

Росіяни

16-35

36-

55

56-70

Дуже низький

Низь-

кий

Нижчий за

середній

Серед-ній

Вищий за середній

ТАК

46

73

43

59

61

63

53

49

49

35

НІ

34

15

35

26

24

20

31

32

32

38

 

Наведено лише варіанти відповідей "Так" або "Ні"

Використана література:

  1. Європа. Україна. Львів. Саміт. 1999. - Львів, 1999. - С. 154.
  2. Про "Основні напрямки зовнішньої політики України". Постанова Верховної Ради України // Голос України. - 24 липня 1993 р. - № 139. - С. 3.
  3. Конституція України: Прийнята на п’ятий сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. - К., 1997. - С.46.
  4. Указ Президента України "Про заходи щодо вдосконалення співробітництва України з Європейським Союзом" // Урядовий кур’єр. - 21 лютого 1995. - С. 2.
  5. Указ Президента України "Про затвердження Тимчасової Угоди про торгівлю та питання, пов’зані з торгівлею між Європейським співтовариством по вугіллю та сталі, Європейським співтовариством по атомній енергетиці, з одного боку, та Україною, з друго боку" // Збірник Указів Президента України. - 1999. - Випуск 4 (жовтень-грудень).
  6. Указ Президента України "Про заходи щодо вдосконалення механізму взаємодії з ЄС та його виконавчими органами" // Збірник Указів Президента України. - 1997. - Випуск 2 (квітень-червень). - С. 53.
  7. Указ Президента України "Про затвердження Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу" // Збірник Указів Президента України. - 1998. - Випуск 2 (квітень-червень). - С. 257.
  8. Тарасюк Б. Зовнішньополітична діяльність МЗС України в 1998 році // Зовнішня торгівля. - 1999. - № 1-2. - С. 90.
  9. Маштабей В. Курс на інтеграцію. До підсумків Другого Самміту Україна-ЄС // Політика і час. - 1998. - № 11-12. - С. 9-13.

 

Яндекс.Метрика